Бій на Луцькому перехресті 25 червня 1941 року.

25 червня 1941 року над Дубном нависла загроза захоплення німцями, але партійне, радянське керівництво та керівництво правоохоронних органів з міста ще не евакуювались. Тому була створена група, до якої ввійшли: Денисенко А.І. – перший секретар райкому партії, Тимошенко М.Г. – голова райвиконкому, Винокур Я.Д. – начальник райвідділу НКДБ, Козійчук С.О. – голова виконкому міськради, Черевко – начальник райвідділу НКВС, Челноков -- заступник начальника РВ НКВС по політчастині, Кушко – зав. райземвідділом, Черняхівський В.Д. – редактор газети “Дубновська правда”, Нікулін М.В. – керуючий між райконторою “Плодоовоч”, працівники НКВС, НКДБ, військові, члени радянсько-партійного активу. Всього група налічувала більше 40 осіб. ЇЇ очолив нач. РВ НКДБ Винокур Я.Д. і його помічник Цибань О.І. Крім зенітної установки, на озброєнні групи було кілька гвинтівок і пістолетів.                                                                                                                                             Для прийняття рішення стосовно подальших дій всі повинні були зібратися на стадіоні /північніше Панталійського мосту/. Під час обговорення цього питання, керівництво силових структур і рад.партактиву не дійшли згоди: Винокур Я.Д. пропонував рухатися на Рівне через Луцьке перехрестя, а частина керівництва радпартактиву  -- в обхід, через с Івання, оскільки стало відомо, що на Забрамі бачили німецькі танки.   Крім того, німецький танк і автоматників бачили й на Луцькому перехресті. Винокур настояв на своєму,  його група потрапила під обстріл ворога і, прийнявши нерівний бій, вся загинула.                                      Учасником цього бою був співробітник Дубенського РВ НКВС Нікулін Михайло Васильович: “Більшість товаришів лягли в кювет і відкрили вогонь по ворогах з автоматів і гвинтівок. Перша наша машина з солдатом-кулеметником була знищена. Патрони до моєї гвинтівки закінчились, і я був змушений відійти в болото”.                                                                    Колишній голова виконкому Дубенської районної ради Тимошенко Михайло Георгійович згадував: “24 червня ми евакуювали з Дубна сім’ї радянського партактику. 25 червня ми отримали сигнали з Млинова і Верби про те, що в напрямку Дубна рухаються німецькі мотоциклісти і танки. Як тільки ми виїхали з Панталії /наші машини рухались слідом за групою прориву/, то побачили кілька фашистських танків на Луцькому перехресті. З танків вели вогонь по наших машинах. 2 чи 3 машини вже були підбиті і горіли. Вся колона зупинилась, люди залягли по кюветах. Поруч зі мною вели вогонь з гвинтівок по танках Цибань, Винокур і група РВ НКВС. Всі вони загинули”.                                                                                      Житель м.Дубна Побережний Костянтин Григорович, який до війни служив у Дубенському райвідділі міліції, був у  складі групи Винокура і дивом залишився живим: “На перехресті доріг Дубно-Рівне-Луцьк німецькі солдати стали по нас стріляти. Ми відразу зіскочили з машин і стали відстрілюватись. Я впав і вдав  з себе вбитого. Коли німці підійшли до мене – мабуть, прийняли за вбитого і тому не стріляли. Так я залишився живим”.                                                                                                                             Черняхівський Василь Дементійович до війни працював редактором газети “Дубновська правда”: “Місто я залишив разом з  радянським і партійним активом, коли відступала комендантська рота місцевого гарнізону. Їхали в Рівне. Перед Панталією нас,з боку Рівного, обстріляли німці. Як виявилось пізніше – це були танки, які прорвалися з боку Луцька  і зупинилися на Луцькому перехресті. Повертатися назад не було резону: з боку Львова до Дубна наближалась значна колона танків.                                                                                                                                               Потрапивши під артилерійський обстріл, ми пішли, через луг, в напрямку с.Івання, маючи намір перейти трасу польовими дорогами і все ж дістатися обласного центру. Коли ми нашвидку обговорювали шлях руху біля с.Панталія, я побачив дві автомашини, які мчалися з боку Дубна. В одній з них я помітив нач. райвідділу НКДБ Винокура. Зупинивши машину підняттям руки, я попередив Винокура про небезпеку руху на Рівне і запропонував приєднатися до нашої групи, але отримав відповідь:”Прорвемося!”. З цими словами машини пішли в своєму напрямку, а наша группа звернула вліво і пішла в напрямку Івання. По дорозі ми чули постріли звідти, куди направились машини з райвідділу внутрішніх справ”. В результаті перестрілки німці втратили, приблизно, 14 осіб. Через кілька тижнів за ними приїхали родичі з Німеччини і вивезли.                                                                                                Після війни житель с.Панталія Поліщук Іван Максимович підтвердив, що знав Винокура до війни і наступного дня після бою, за наказом німців, він закопував трупи вбитих, серед яких був Винокур.                   Отже, група, в якій був Чернихівський, Тимошенко, Кейтель, врятувалася, вийшовши до своїх.                                                                                                          Дружина колишнього директора міжрайонної контори “Укрплодоовоч”, Нікуліна Наталія Олександрівна, згадувала:”У 1944 році я, разом з офіцером РВ НКДБ Гомзіним, за завданням РК КПУ, наагалась відкопати загиблих у 1941 році. Після розкриття могили, я впізнала Винокура, Цибаня і свого чоловіка, Нікуліна І.К. У зв’язку з неповним розкладенням трупів, які неможливо було дістати з могили, ми не ризикнули їх діставати”.      Серед загиблих була дружина військового льотчика, Набережна Домнікія, двох малолітніх синів якої німці залишили живими.                                                                                                                 26 червня 1982 року могили на Луцькому перехресті були розкриті,  і 46 останків загиблих перепоховано на військовому кладовищі в Дубні.