До історії костелу Яна Непомука в Дубні.

Відкрито ще одну сторінку в історії римо-католицького костелу в нашому місті, заснованого князем Янушем Острозьким на початку ХVІІ століття. Цим ми завдячуємо родині Кузьмінських з Польщі. Документи, представлені Єжи Кузьмінським, окреслюють існування храму з 1927 по 1944 рік. Нагадаємо, що попередні дві статті, які стосувалися знаменитих лікарів Святослава і Степана Балеїв, написано завдяки спогадам та сімейному архіву Кузьмінських.

З часу винайдення фотографії, в об’єктиви фотоапаратів завжди потрапляла велична будівля костелу Яна Непомука в Дубні. Костел ніби завершував головну вулицю міста, вивищуючись над іншими будівлями.

 Зараз костел гордо і самотньо стоїть на тому ж місці, і його двері відчиняються тільки під час богослужінь, а за Польщі навколо нього і всієї плебанії вирувало життя. Навіть вулиця звалася тоді Костельною, або Фарною. Сам костел називали фарним, тобто соборним. До плебанії належала і адміністрація, і штат священиків,  і сукупність усіх основних та господарських будівель. Тут вирішувались усі справи парафії.

Плебанія займала майже всю площу, відмежовану нинішніми вулицями кн. Острозького, Драгоманова, Скарбовою – відповідно у польські часи --  Костельною, Чацького, ген. Дверницького.  Безпосередньо костел оточував обгороджений плац і кілька будівель, однією з яких був будинок органіста. Від костелу вліво стояла адміністративна будівля плебанії, а позаду, в напрямку вулиці Скарбової, простягався сад з декоративних дерев і квітів. І з плебанії, і з саду були виходи до маневрового плацу для постою бричок і возів, якими приїжджали візитери. На цій частині території плебанії стояли господарські забудови : стайня, возовня і помешкання для найманих працівників. Трохи далі, ближче до вулиці Скарбової, знаходився довгий будинок з кімнатою для гостей, залою для прийомів і трапез, опочивальнею пробоща, кімнатою вікарія, парафіяльною канцелярією, покоями господині /кухарки/ і кухнею.

Саме перед Новим 1927 роком обов’язки пробоща в костелі Яна Непомука в Дубні почав виконувати Станіслав Кузьмінський, маючи за плечима диплом Житомирської духовної семінарії, практику на посадах вікарія Луцької катедри, адміністратора Деражненської парафії, декана Рівненського повіту, пробоща Рівненської парафії. Останню посаду займав десять років – з 1917 по 1927 рік. Пробощ – це ксьондз, який керує в парафії і має підлеглих йому ксьондзів вікаріїв нижчого рангу. Ця посада накладає відповідальність за релігійний і економічний стан цілої парафії та звітність перед єпископом. У старопольській мові пробощ – це плебан.

У 1939 році, з приходом радянської влади, ксьондз Станіслав Кузьмінський продовжував служити в Дубні, обіймаючи посади пробоща і декана Дубенської парафії. Вікарієм при костелі Яна Непомука був на той час кс. Генрик Цвіклінський. Костелом бернардинів керував о. Антоній Домбровський, а костелом кармеліток – ректор кс. Станіслав Пшонка. У такому складі католицька конфесія Дубна перейшла під німецьку владу у 1941 році.

18 травня 1942 року, за номінацією луцького єпископа, Станіслав Кузьмінський отримав ступінь інфулата Олицької капітули. Цей ступінь надавав священику ряд привілеїв, які прирівнювалися до єпископських.

Під час німецької окупації інфулат допомагав єврейському населенню міста рятувати своїх дітей, зокрема – новонароджених дівчаток. Він видавав посвідчення про проведення обряду хрещення над ними, і це в деякій мірі дозволяло батькам прилаштовувати дітей у християнських сім’ях.

Гестапо вислідило Кузьмінського, і він потрапив до в’язниці. Ксьондзові загрожував смертний вирок, але хтось поклопотався за священика, і його звільнили. Єжи Кузьмінський, племінник інфулата і його біограф, вважає, що тут не обійшлося без впливу Олицької капітули і князів Радзивилів. Десятирічний Єжи був також свідком зустрічей у плебанії місцевого високого духівництва – католицького, православного та іудейського. Хлопчика навіть представили за обідом цим достойним мужам. Подібний факт засвідчує добрі стосунки і релігійну толерантність між представниками усіх конфесій Дубна.

Початок 1944 року. Очікувати прихід Червоної Армії для поляків було небезпечно, та й від влади слід було чекати репресій. Луцький єпископ Адольф Шльонзький вирішив, що ксьондзові Кузьмінському  не можна залишатися в Дубні.

 27 січня 1944 року інфулата таємно відвідав доброзичливий український урядовець і повідомив, що німці планують заарештувати його і вивезти  до концтабору. Отримана легальна німецька перепустка дозволяла виїзд до т.зв. Генеральної Губернії – місцевості Жирардів біля Варшави.

Залишивши парафію під опіку ксьондза Болеслава Лещинського, інфулат Кузьмінський наступного дня негайно виїхав до Жирардова. Отці пальотини, у яких він зупинився, дістали йому перепустку, яка дозволяла виїзд до Варшави, де мешкав його брат із сім’єю.

У Варшаві пережив повстання, а після спалення німцями міста і його помешкання в тому числі – виїхав до Шиманова.

Після визволення Вроцлава тамтешній єпископ улаштував Кузьмінського в єпископську курію.З 1946 по 1955 рік служив пробощем Любранецької парафії, а з 1955 по 1965 рік – парафії Ходеч.

Перебуваючи на пенсії, виконував функції консультанта Владиславівської парафії, де й мешкав. Помер 10 грудня 1969 року. Похований на цвинтарі Брудно у Варшаві.

По собі лишив гербовий перстень, орден Білого Орла /найвища нагорода Польщі/, кілька відзнак, з-поміж яких – «За боротьбу з більшовизмом». Був, напевно, єдиним ксьондзом, який у міжвоєнний період отримав орден Білого Орла, яким у 1920-1930-х роках нагороджено близько 20 найдостойніших осіб Польщі. Нині цей орден зберігається в Національному музеї Польщі у Варшаві.

Масивний золотий хрест на такому ж ланцюгу /знак найвищого достойника Олицької капітули/ ще за життя інфулат заповів племінникові передати представникам ксьондза примаса. Єжи Кузьмінський виконав волю дядька і передав коштовні відзнаки представникам курії в Русоціцькій парафії.

 Гербовий перстень з реліквіями пропав після того, як князь Радзивил, незадовго до смерті священика, забрав його для надійнішого збереження. Пояснював, що перстень у нього вкрали.

У Єжи Кузьмінського залишився, як пам’ять про знаменитого родича, медальйон, який засвідчував зустріч інфулата з Папою в Ватикані.

Ось така людина служила Богові та своїй пастві у нашому місті, і  яка своїм життям заповнила ще одну сторінку в історії римо-католицького костелу Яна Непомука.

Тамара Дмитренко – зав.відділом історії Заповідника

Підписи до фото:

1.     Інфулат Станіслав Кузьмінський. Дубно. 25.10.1942 р.

2.     Дубно. 1942 р. Інфулат Кузьмінський з означеним вище хрестом на ланцюгу в оточенні своїх рідних: брата Станіслава, його дружини Марії та їх дітей – Софії і Єжи.

3.     Орден Білого Орла.

4.     Пам’ятка з Ватикану.